Мета: розширити й поглибити поняття громадянськості; виховувати в учнів почуття патріотизму, національної гордості, любові до рідного краю.
Обладнання: аудіозапис пісні Т. Петриненка «Україна», «Над землею тумани», «Моя Україна», ноутбук, проектор, екран, ілюстративний матеріал до теми «Україна – єдина країна», презентація «Українські краєвиди», грамзапис «Україні», відео «Це моя і твоя війна», «Україна», картки для інтерактивної гри «Доповни речення» .
Інтернет-ресурси:
http://www.youtube.com/watch?v=CowLFtXk8RY
http://www.youtube.com/watch?v=7nqUhGkShTY
http://www.youtube.com/watch?v=tbFwmZLwdj0
Хід уроку
Свою Україну любіть.
Любіть її...Во врем'я люте.
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Т. Шевченко
І. Оголошення теми та мети уроку. Вступне слово вчителя.
Доброго дня, дорогі діти, шановні батьки! Святково та урочисто розпочався сьогодні для вас новий навчальний рік. Ось і ще одні веселі канікули пролетіли на крилах теплого і ласкавого літа. І знову вересень, і шкільний дзвоник кличе вас до праці. Нехай він буде плідним, радісним, цікавим для всіх учнів і принесе гарні досягнення в навчанні, сформує міцні знання.
Традиційно, найбільш пам’ятними в шкільному житті кожного учня є перший та останній дні навчання. Чому так? Не дивно, адже Перше вересня – це плани, сподівання, мрії, задуми на весь навчальний рік, а свято Останнього дзвоника – це досягнення, звершення, успіхи.
Вчені вже давно довели, що найкраще і найміцніше людина запам’ятовує ту інформацію, яку почула чи побачила на початку та наприкінці. Мабуть, саме тому такого важливого значення в нашій державі надають Першому урокові в новому навчальному році, адже саме він стає своєрідним гаслом, вступом, орієнтиром для нас із вами.
Вправа. «Коло побажань»
А зараз давайте всі встанемо, утворимо сонячне коло, подаруємо тепло долонь один одному і побажаємо всім чогось хорошого та приємного.
Слово вчителя.
Перший урок – незвичайний, бо він не стосується жодного з предметів. Це урок державності, громадянськості, людяності, а сьогодні – це ще й урок нашої з вами соціальної та національної свідомості, і я сподіваюся, ви не залишитеся байдужими до того, про що ми говоритимемо.
Ключове слово до теми нашого сьогоднішнього уроку ви зможете побачити у акровірші (текст вірша на дошці), тож уважно прочитайте його і скажіть, про що, на вашу думку, ми сьогодні поговоримо.
У всіх людей одна святиня:
Куди не глянь, де не спитай, –
Рідніша їм своя пустиня,
Їм красить все їх рідний край.
Нема без кореня рослини,
А нас, людей, без Батьківщини.
М. Чернявський
Про яку святиню говориться у вірші?
Так, ви всі здогадалися, про що буде мова. Тема нашого уроку «Україна – єдина країна» (запис на дошці). І проведемо ми його у вигляді усного журналу.
Якщо маєш в серці Україну,
То живи для неї неодмінно,
І любов синівську невгасиму
До людських сердець неси невпинно.
Ганна Лазарович
Які прекрасні слова, хвилюючі, сповнені почуття – любові. Бо звернені вони до того, що для нас найдорожче. Мати, Україна, мова, народ, земля. І до кожного слова – епітет «рідний» . Україна – це наша Батьківщина, це земля, де ми народилися і живемо, де живуть наші батьки, де жили наші предки.
Слово вчителя.
Послухайте легенду.
Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу таланта¬ми. Французи вибрали елегантність і красу, угорці — любов до господарювання, німці - дисципліну і порядок. Діти Росії - владність, Польщі - здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики...
Обдарувавши всіх, підвівся Господь бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчину. Фона була боса, одягнута у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок з червоної калини.
- Хто ти? Чого плачеш? - запитав Господь.
- Я — Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові і пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги зну¬щаються з вдів та сиріт, у своїй хаті нема правди й волі.
- Чого ж ти не підійшла до ллєш скоріш? Я всі таланти вже пороздавав. Як же зарадити твоєму горю?
Дівчина хотіла вже йти, та Господь бог, піднявши прави¬цю, зупинив її:
- Є у мне найцінніший дар, який уславить тебе на цілий світ. Це - пісня.
Узяла дівчина Україна дарунок і міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому із ясним облич¬чям і вірою понесла пісню в народ.
Пісня «Моя Україна»
ІІІ. Основна частина уроку
1 сторінка - Рідний край, Україна, Батьківщина, Вітчизна
Вчитель. Слова цієї сторінки дорогі кожній людині нашої країни. Хліб,який ми споживаємо, земля на якій ми живемо, мама, яка дала нам життя… Без всього цього жити просто неможливо.
Кожна людина завжди з великою любов’ю і душевним трепетом згадує місце, де народилася, де минуло її дитинство. Якщо скласти ці маленькі батьківщини кожного з нас – вийде наша велика держава – Україна.
Вправа «Павутинка – моє слово про Україну»
Вчитель. А зараз об´єднаємося у групи.
Ми часто чуємо словосполучення «рідна земля», «рідний край». Що означають вони?
Перша група складає тематичну «павутинку» до слова Батьківщина.
( Найкраща,найрідніша, наймиліша, найсвітліша )
Друга група складає тематичну «павутинку» до слова Україна.
( Незалежна, багата, демократична, гостинна )
Третя група складає тематичну «павутинку» до слів «Рідний край».
( Тато, мама, ліс, струмок, стежка, домівка )
2 сторінка – Україна географічний центр Європи
Учень 1.
Україна — це отча земля, рiдний край, де ми народилися. Столиця України – Київ. Могутньо котить до Чорного моря сивi хвилi найбiльша рiчка України — Днiпро. Буйною зеленню шумлять на його берегах сади, лiси. Золотистим морем розливається безкраїми нивами жито-пшениця. Якщо поглянути на карту України. На нiй позначено кордони української землi. На півдні нашу державу омивають теплі моря – Чорне й Азовське, є в нас гори – Карпатські й Кримські.
Учень 2.
Простір землі, заселений українським народом великий. Щоб його перетнути, потрібно пішки йти із заходу на схід 90 днів, долаючи щодня по 30 км. Україна – унітарна держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають статусу державних утворень і не володіють суверенними правами. Вона складається з 24 областей та автономної республіки Крим.
Учень 3.
Україна багата на такі корисні копалини: нікель, ртуть, титан, боксити, кухонна сіль, сірка, каолін, вогнетривкі глини, облицювальне каміння та інші.
Більша частина території України розташована у західній частині Східноєвропейської рівнини. Завдяки теплому клімату, гарному рельєфу і чорноземами, що є третиною світових запасів в Україні надзвичайно сприятливі умови для сільськогосподарського виробництва.
В Україні нараховується понад 70 тисяч річок та 20 тисяч озер. 9 мільйонів гектарів країни вкрито лісами, що становить 15% від її площі.
В Україні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного значення. Понад 400 санаторіїв, які можуть прийняти на лікування більше 600 тисяч відпочиваючих.
А як ви відповіли б на запитання: «Маленька Україна чи велика?»
Учень 4.
Україна — одна з найбільших держав Європи. За офіційною статистикою на 1 січня 2014 року в Україні проживає 45,5 мільйонів осіб. За цим показником Україна займає 29 місце у світі. Оскільки це велика країна, то живуть у нiй люди різних національностей, загалом понад 100 націй.
Учень 5.
Так, на це запитання важко дати однозначну відповідь.
На земній кулі є країни-гіганти, які займають величезну територію,— це Росія, Австралія, Канада, Китай, Сполучені Штати Америки. За кількістю населення до найбільших країн світу належать Китай та Індія. Є на нашій планеті й зовсім маленькі країни — і за пло-щею території, яку займають, і за кількістю населення. Наприклад, князівство Монако займає площу менше за два квадратні кілометри і налічує менше ніж 30 тисяч осіб на-селення. У масштабах України це невеличке містечко, рай-центр.
Україна за світовими мірками і не велика, і не малень-ка. Однак серед країн Європи (якщо не брати до уваги європейську частину Росії) наша країна має найбільшу те-риторію — 603,7 тис. км. Із заходу на схід вона простягається на 1316 км, а з півночі на південь — на 839 км. За кількістю населення вона посідає п’яте місце в Європі після таких країн, як Німеччина, Італія, Англія і Франція. В Україні проживає 47,5 млн осіб. Майже три чверті з них — українці. Крім того, живуть у нас представники більш ніж ста інших національностей. А мільйони українців живуть в інших країнах світу.
3 сторінка - Мій край – моя історія жива
Вчитель. З гіркотою згадуємо минуле України. Історія кожного народу має героїчні й трагічні, щасливі й сумні сторінки. На долю нашого народу випало багато випробувань .
Так сталося, що споконвіку наші природні багатства були ласим шматком для сусідів по кордону. Вижити, вистояти в боротьбі проти їхніх зазіхань – було найголовніше для українців. Україна боронилася від татарських орд, турецьких нападників, польських феодалів, які хотіли поневолити український народ. Довгі роки Україна була у ярмі. Та народ український боровся і виборов свою волю.
28 червня 1996 р. була прийнята Конституція України, закон, за яким держава існує, у якому затвердженні права та обов’язки громадян України.
24 серпня 1991 р. було проголошено Акт незалежності України, за яким Україна є самостійною державою. Засяяла веселка над нашою землею: Україна здобула волю і незалежність.
Сьогодні ми розкриємо деякі з історичних міфів, які в умовах інформаційного світу досить активно поширюються.
Перший міф поро те, що Україна є молодшими братом Росії. Чи згідні ви з такою думкою?
За літописними переказами Київ був заснований в 430 році, тоді як Москва заснована в 1147 році, згаданим уже Юрієм Довгоруким, молодшим сином Київського князя Володимира Мономаха. Звідси і вислів «Київ – матір городів руських». Очевидно, що називати українців меншими братами росіяни не можуть.
Другий міф про те, що назва Україна видумана?
На сьогоднішній день існують як російські так і європейські атласи ХІХ ст., які дають достовірну інформацію про Україну, починаючи з найдавніших часів. Наприклад, німецький атлас «Історія Польщі» виданий в 1848р., в якому на одній із карт назва Україна датується 1370 роком та російський «Історичний атлас» виданий в 1873р., де окреслення території з написом Україна зустрічається ще раніше – в 1224р. При чому в обох атласах прослідковується тенденція заміни назви Україна на Малоросію в кінці ХVІІ ст., що пояснюється імперськими амбіціями Петра Першого, який перейменував Московію на Росію. Отже, назва Україна з’явилася значно раніше так званої Малоросії.
Третій міф твердить, що Росія є єдиною спадкоємицею Київської Русі.
Прагнення Росії перебрати на себе всю спадкоємність Київської держави також не витримує критики, оскільки в часи монгольського нашестя Московське князівство було улусом, а Олександр Невський був ординським Беклярбеком, тому і форма правління в них була азіатська із жорсткою вертикаллю влади, яка тягнеться до тепер. Московські князі були в прямому підданстві золотоординських ханів і займалися збором данини для орди. Натомість Галицько-Волинське князівство довго опиралося монголам і вже в складі Литовського князівства, на сто років раніше москвичів ці землі визволились. Багато істориків схильні до твердження що московські князі були прихильниками золотої орди, тому після її розпаду ними робиться спроба відродження колишньої ординської держави. Так Іван ІV завойовує Казанське та Астраханське ханства, Сибірську орду і фактично відновлює улус Джучі. В Москві після розпаду Візантії і до розпаду орди царем називали ординського хана. Отже, Московія не могла бути наслідницею європейської Київської держави.
Сьогодні є протиріччя в України з Росією щодо Криму. Давайте вияснимо, чий же Крим є насправді?
За версією Росії, український народ був у особливому фаворі у Микити Сергійовича Хрущова, який цілий Крим подарував "В знак вічної дружби і єднання двох великих слов'янських народів до 300-річчя возз'єднання України і Росії" (у 1954 році). Насправді жодного "подарунка Хрущова" не було. 19 лютого 1954 року на прохання Кремля Україна взялася рятувати украй занедбаний Російською РФСР Крим - із розваленою економікою і депортованим населенням. Ось що писала "Крымская Правда" того часу... Справа в тому, що після ІІ світової війни економіка Криму була в тяжкому стані, а після того як в 1944р. із Криму були депортовані Кримські Татари – єдині хто вмів вести господарство в цих землях, ситуація стала катастрофічною. Перша хвиля переселенців до Криму з глибинних областей Росії не принесла бажаних наслідків. Люд із лісистої Росії важко приживався в степу і не міг адаптуватися до гірської місцевості. Ще важче переселенцям давалася вельми складна й специфічна землеробська культура. Сади, виноград, ефіроноси, тютюн, технічні культури, навіть кукурудзу російські переселенці побачили в Криму вперше у своєму житті. Найрішучішим заходом, виявляється, стало переселення у Крим працьовитих селян з півдня України. Українцям належало нагодувати півострів, та ще навесні, побудувати два гігантських водосховища на Дніпрі і канал! І це в умовах, коли маса українських механізаторів була відправлена на цілину в Казахстан. І з цим завданням Україна впоралася. І до цих пір Дніпро — благо Криму. З юридичної точки зору передача Криму зі складу РРФСР до складу УРСР здійснена бездоганно. Сьогодні на підставі наявних матеріалів є можливість простежити процедуру вирішення цього питання. Інша справа – нинішня окупація Криму Російською Федерацією, яку засудив ввесь цивілізований світ.
Учень 1.
Ми йшли до тебе, незалежність,
Через віки, через роки!
Цей шлях пролили й застелили
Дочок й синів кров і кістки.
Не вправі ми забуть події
Тих бурних літ –
Жовтії води, Корсунь, Крути,
Їх окропив нації цвіт.
Учень 2.
Ми свідки історії, історія – це ми…
Події в Україні починаючи з листопада минулого року тривожать та не залишають байдужими жодного громадянина країни. Ми живемо у непростий час – час змін.
Революція, яка відбулася нещодавно у Києві, довела, що український народ єдиний. Тепер маємо і в нашій історії такі події, що перед усім світом засвідчили прагнення українського народу до вільного, щасливого життя.
Учень 3.
Але, як це не сумно говорити, жодна революція не проходить мирним шляхом – без жертв. Жертви завжди є з обох сторін. Ми хочемо, щоб кожен громадянин України згадав, за що він любить свою країну, свою рідну землю. І кожен усвідомив за що боролися учасники Євромайдану і заради чого пожертвували своїм життям «Небесна сотня» і учасники АТО у Донецькій та Луганській областях.
Демонстрація відеофрагменту «Небесна сотня»
4 Сторінка поетична Україна на всіх нас одна…Виступ учнів-читців.
1-й учень
На білому світі є різні країни,
Де ріки, ліси і лани…
Та тільки одна на землі Україна,
А ми її доньки й сини.
Усюди є небо, і зорі скрізь сяють,
І квіти усюди ростуть…
Та тільки одну батьківщину
Ми маєм …її Україною звуть.
2-й учень
Мій край чудовий – Україна!
Тут народилась ти і я.
Тут над ставком верба й калина,
Чарівна пісня солов’я.
Все найдорожче в цілім світі,
Бо тут почався наш політ.
Цвітуть волошки сині в житі.
Звідсіль веде дорога в світ.
І найдорожча рідна мова
Джерельцем радісно дзвенить,
І мила пісня колискова.
Чумацький шлях кудись зорить…
Усе найкраще і єдине,
І радощі всі, і жалі…
Мій рідний краю, Україно!
Найкраще місце на землі!
3-ій учень
Над водою красуня калина
І чебрець, і любисток, і м’ята –
Це усе, це усе Україна,
Як же рідна тебе не кохати.
5 Сторінка «Любіть Україну!»
1. Слово вчителя.
Так, у кожного одна батьківщина і кожний має любити її. Давайте зараз поговоримо про те, що являє собою наша Україна, що є в неї визначного, знаменитого, милого і рідного; за що її можна любити.
Виступ учнів-читців.
2-й учень. Україна — це прекрасна, чудова земля, яка розкинулася на тисячу кілометрів із заходу на схід і на сотні кілометрів із півночі на південь.
2. 3-й учень. На такій величезній території й велика різноманітність природи: тут є і гори, і низовини, і височини, і балки, і яри, і багато-багато великих і малих річок.
3. 4-й учень. Наша Україна розташована в центрі Європи. Через усю Україну з півночі на південь протікає могутній Дніпро — одна з найбільших річок Європи. На берегах Дніпра розкинувся красень-Київ — столиця нашої держави. З півдня Україну омивають моря — Чорне й Азовське. На заході здіймаються у небо вершини Карпат, а на півдні розкинулися Кримські гори. Густі ліси на півночі — це Полісся. А далі на південь природні пейзажі поступово змінюються, переходячи у вільні степи. Ось така дивовижна природа нашої України.
4. 5-й учень. Україна складається з різних регіонів: Буковина, Волинь, Полісся, Таврія, Карпатські гори, Донбас… Але серед них найкраще, наймиліше те місце, де ми наро-дилися і виросли.
6 Сторінка Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину
Бесіда.
Кожна людина — патріот своєї держави, її свідомий громадянин.
Як ви розумієте значення слова «патріот»?
(Патріот — це людина, яка любить свою вітчизну, віддана своєму наро¬дові.)
А що означає слово «громадянин»? (Громадянин — той, хто належить до постійного населення якої¬-небудь держави, користується її правами і виконує обов’язки, встановлені законами цієї держави. Кожний справжній громадянин — це патріот, який працює на благо своєї країни, бореться за її незалежність, щастя і процвітання.)
Чи може школяр відчувати себе справжнім громадянином своєї вітчизни, її патріотом? Що для цього треба робити? (Головне завдання школярів — оволодівати знаннями,
щоб у майбутньому давати користь своїй країні.)
І В. Земля моя рідна – це моя Україна! Щасливі ми, що народилися і живемо на чудовій,
багатій землі. Тут жили наші прадіди. Тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини, одвічних добрих традицій.
ІІ В. Тут ми робили свої перші кроки, відкривали навколишній світ. Тут нам уперше забриніли звуки рідної мови, завдяки якій ми усвідомили самих себе. Тут ми навчилися відповідати усмішкою на усмішку, співчуттям на чужий біль.
І В. Тут ми вдивляємось у далеч і так виразно бачимо широчінь повноводних рік у вінку зажурених верб і пломінкої радості калини. Про щось шепочуть тінисті діброви й зелені гаї, мережані узори білих осель із вродливими мальвами на причілку.
ІІ В. Тут вслухаємось у гомін сивої давнини: звідти крізь віки долинає тупіт розвихрених коней, брязкіт шабель із козацького шаленого герцю, гучна яса стрілецької слави.
І В. Україно! Одне тільки слово — і ми входимо у світи сивої, мов жито, історії і барвінкової юності, у світи трагедійного епосу і поетичного відродження, у світи героїчних діянь і в світи глибинної краси.
ІІ В. Україно! Ніколи наш народ-народ великої душі і доброго ока не зазіхав на чужі краї. А на його землю рвалися всякі і всякі. І в боях За волю Україна-чайка стала Україною - орлицею, бо її вольнолюбиві діти, як сказав Іван Богун, скидали козацькі шапки лише перед Богом!
І В. Україно! Крізь тенета неволі, крізь заграви пожару. Шал битв і побоїщ, твої сини мріяли про тихі води і ясні зорі.
ІІ В. Україно! Сьогодні на всі 5 материків і на всі 4 сторони видно Як ми живемо, як будуємо свій казковий міст, як сіємо в землю зерно навпіл з надією для себе, дітей своїх і добрих людей.
7 Сторінка «Не залишай країну у біді»
1-й читець:
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці –
Де той рік, де той місяць, той проклятий день,
Коли ми перестали гордитись, що ми - Українці!
І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є в нас дума, яка ще од Байди нам в'ється,
І що ми в Україні - таки ж український народ,
А не просто населення, як це у звітах дається.
2-й читець:
Я до себе кажу і до кожного з нас: говори!
Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати,
Запитаймо у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?
Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,
У якому свідомості наші збагнути не змога,
Чим солодший од меду нам видався чад забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок од порога?
3-й читець:
Українці мої! Як гірчать мені власні слова...
Добре знаю, що й вам вони - не солодкі гостинці,
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.
І тоді в мене ниє крамолом осколок тупий,
Мене думка одна обсідає і душить на славу:
Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи,
Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?
4-читець:
Українці мої! Дай вам, Боже, і щастя і сил,
Можна жити хохлом і не згіркне від того хлібина.
Тільки ж хто колись небо прихилить до наших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна...
І В: Ми з вами маємо всі підстави пишатися тим, що наша батьківщина мала славні періоди історії, справді легендарних героїв, мужньо пережила найважчі випробуванні і не скорилася. Ми можемо гордитися тим, що Україна ніколи не поневолювала інші народи, а лише захищала себе від ласих на чуже добро близьких та далеких сусідів.
ІІ В: Так давайте ж примножувати багатства нашої України, нехай наливається добром кожне серце! Нехай кожний з вас відчує гордість за нашу державу, бо ми - діти твої, Україно!
8 сторінка «Молись за Україну»
Виходять дівчата зі свічками, під мелодію «Аллілуя» проказують слова молитви.
Учениця 1. Господи, дай моїй країні миру, і сили, і любові, і великої віри!
Учениця 2. Господи, дай мені сили, великої терпеливості і покори любити свою Батьківщину!
Учениця 3. Допоможи, Боже, кожній дитині відкрити книгу життя і полюбити Україну!
Учениця 4. Господи, бережи нас кожного дня , кожну хвилину. Дозволь, щоб тут народжувалися щасливі діти з Твоїм світлом в очах, із Твоєю любов´ю і добротою в серці!
Учениця 5. Господи! Хай на рідній землі, під небесною ласкою вовіки віків буде Україна!
Диктор
О Господи! Знайди нас всіх, знайди
Бо ми блукаєм хащами ще й нині.
Прости гріхи й провини безневинні,
І до спасіння всіх нас поведи.
Моя прекрасна, українська мова,
Найкраща пісня в стоголоссі трав
Кохане слово, наше рідне слово,
Яке колись Шевченко покохав.
Ти наш вогонь на темнім полі битви
Невинна кров, полита в боротьбі.
Тебе вкладаєм тихо до молитви
І за спасіння дякуєм тобі.
9 сторінка – Ми - одна країна
Звучить музика. Читець тримає в руках довгу синьо-жовту стрічку; кожна дитина після своїх слів передає кінець стрічки іншому читцю,таким чином по завершенню виступів уся група дітей стає опоясаною по колу
Читець 1: У кожному серці під вишиванкою
Живе синьо-жовта надія й любов,
Читець 2: І віра в добро, справедливість та людяність,
Що біди здолають усі знов і знов.
Читець 3: Ми – діти країни, умитої сонцем,
Що усміхається хатами білими!
Читець 4: Вона, наче писанка, світла та радісна,
Уквітчана щастям та вишнями стиглими!
Читець 5: Ми славних героїв достойні нащадки:
Мудрих трипільців, козаків звитяжних.
Читець 6: В нас дух гайдамаків і пісня кобзарська
Звучить, як колись у степах неосяжних.
Читець 7: У нас – синьо-жовта душа українська,
Вона нас єднає, і захід, і схід!
Дівчина-Україна одягає вінок і промовляє:
Моя любов – Україна!
Україна – це казка!
Україна – це диво!
Україна- єдина країна! (разом)
Заключне слово вчителя.
Памятайте вічні крилаті вислови
1. Кожному мила своя сторона,
2. Всюди добре, а дома найліпше.
3. Який рід, такий і плід.
4. Рідна земля і в жмені мила.
5. Кожному птаху своє гніздо миле.
6. Мій мир, мій рай, мій рід, Україна, то мій рідний край.
За рідний край життя віддай.
Кожна рослинка на своєму корені росте.
Кожна людина — це патріот своєї держави, її свідомий громадянин. Ви — громадяни України, і саме вам належить її майбутнє.
Вчитель.
Народна мудрість говорить: «Краще запалити одну свічку, ніж ганьбити пітьму».
І якщо ця свічка любові до України запалахкотить у кожного з нас у серці, то наша Україна – єдина країна, дійсно стане вільною і незалежною, могутньою державою, і в ній, як і в наших душах, запалає вогонь відродження. То ж ростіть добрими і щасливими,справжніми українцями, з гарячими серцями, розумними головами, чистими помислами.
Підсумок уроку.
Інтерактивна вправа «Доповни речення».
Тема: «Я бажаю тобі, Україно моя…»
Подумайте, що б ви побажали своїй державі у такий непростий час, запишіть свої побажання на аркушах, прикріпіть на дошці та озвучте.
Підведення підсумків уроку.
Дякую за активну роботу на уроці та чудові поетичні доповнення до теми уроку!
Віримо, що територіальна цілісність України, скріплена кров’ю незламних борців, навіки залишатиметься непорушною. Ми маємо бути свідомі того, що лише в єдності дій та соборності душ можемо досягти величної мети – побудови економічно й духовно багатої, вільної й демократичної України, якою пишатимуться наші нащадки. Плекаймо все, що працює на ідею загальнонаціональної єдності, повсякчас пам’ятаючи про незліченні жертви на вівтар незалежності, соборності, державності.
Слава Україні - Героям слава.
Вгору
Свято до Дня української писемності
«Допоки є Шевченка мова, то доти Україна є»
(Свято до Дня писемності та мови)
Звучить пісня «Україна» (Т.Петриненко)
Ведучий.Мова-душа народу.У сповиточку рідну мову ти почув
від матері,за нею-перші слова ласки промовляв.Ті слова наповнені почуттям,мов квітка нектаром.
Ведуча.Чи помітив ти,що з кожним днем усе життя твоє стає дедалі тісніше пов’язане з мовою?Адже скільки себе пам’ятаєш,ти завжди вмів розмовляти.Приказка «Вік живи-вік учись»поширена і на мову:її пізнання не закінчується ніколи.
Перший читець.
О слово дзвінке,озиваєшся в славі
До нас ти крізь давні століття імглаві!
Кували тебе,мов теркельце срібляне,
І дреговичі,і поляни,й древляни,
На ниві широкій ти колосом зріло-
І все молоділо,і все не старіло.
Прислухайся:вітром на ниві в колосся
Прадавнього слова звучання вплелося.
(Леонід Первомайський «Слово»)
Ведучий.Світ почався зі слова,людина теж починається зі слова,і першим словом,трепетно мовленим чистими устами немовляти,засвідчує продовження свого роду і народу
слово-наш Бог,і жити воно має вічно.
Ведуча.
У драмі людській небагато дій:
Дитинство,юність,молодість і старість,
Роби що хоч,ридай або радій.
Неси свій хрест…
(Ліна Костенко)
Дитинство
Ведучий.Мово наша рідна!Що за сила є в тобі,що така мила і необхідна для нас?Мово наша рідна!Ти живеш тихою молитвою,проказаною бабусею,щоб дитина спала.
Учениця.
Мовонько,моя ти калинова,
Звита із любові і тепла,
Ти-матусі щира колискова
Первоцвітом у серці розцвіла.
Перший читець.
Марія…,мрія…,мамине імя.
Зорею,казкою ти снила тихо,-
Коли в колиску клала немовля,
Вела за руку,берегла від лиха
І вчила перше слово вимовлять.
Другий читець.
Прийняла я дарунок від нені-то мова,
Тому скарбу ніколи не скласти ціни,
Моє серце вона осява барвінкове,
Будьте вдячні матусі,і дочки й сини!
(Любов Забашта)
Рідній мові
О рідна українська мово!
Ти-незгасаючий вулкан.
Твоє чарівне,ніжне слово-
то життєдайний поля лан.
Ти-соловейка тьохкання весною,
а восени-як клекіт журавлів.
Узорчастість снігів зимою
і свіжий вітер серед жнив.
Ти в спеку дощову хмаринка,
у моря чистого прибій.
У смутку чорного годину-
знамення Боже-голос твій.
О тепле українське слово,
чаруєш співом цілий світ.
О рідна моя нене-мово-
рожевий світанковий цвіт.
( Г.Романюк)
Шкільні роки
Ведуча.
Рідна мова в рідній школі!
Що бринить нам чарівніш?
Що нам ближче і миліш!
Ведучий.
В кому думка прагне слова,
Хто в майбутнім хоче жить,
Той всім серцем сповістить:
«В рідній школі-рідна мова!»
Разом
Наше гасло і мета:
Рідна мова в рідній школі!
Сценка «Найкраща вчителька»
-Поглянь,Оксанко,які гарні вчительки! Ось та,в яскравій блузці.Бачиш?
-Та,що з намистом?
-Так.А намисто яке в неї чудове-очей не відвести…А та, поглянь,з розпущеним волоссям.
-Ота,що губи червоні-червоні?
-Так.Це,донечко,вчительки,які будуть тебе вчити.До якої вчительки ти хотіла б?
-Он до тієї,що усміхається…
Юність
Ведучий.Мово наша рідна!Якими різними барвами заясніла ти в юні роки.
Ведуча.
Як путівець між нивами- проста,
Барвиста,наче далеч веселкова,
Такою увійшла до нас в уста
І в долі заясніла наша мова.
(Пісня «Мово рідна,живи в ріднім домі»)
Перший читець.
Як же нам жити на рідній землі,
щоб зникли навіки невігласи злі,
Щоб наша квітуча і щедра земля
Справді для людства раєм була?
За синєє небо,за жовте колосся
боротися треба,щоб краще жилося.
За синєє небо,за жовте колосся
боротися треба,щоб щастя було.
Другий читець.Наша мова-це насамперед багатство кольорів.То якого ж кольору слова?
Вимовляємо слово «мама»-і перед нами постає ніжне,усміхнене обличчя.Це слово таке багате,тепле,як усі кольори разом узяті.
Слово «осінь»-жовте,бо дозрівають у цей час усі груші та яблука в садках.
Слово «пролісок»-біле,мов залишки снігу.Іпахне від нього торішнім листям.
Слово «зозулька»-зелененьке,мов перші ніжні листочки на вербах.
Наша мова-це насамперед багатство кольорів (За Є.Гуцалом)
Зрілість
Ведуча.
Пролетіли роки,ніби білі лелеки
Від того озеречка,від моєї ріки,
І кохання далеко,і юність далеко,
А вони все у небо летять з-під руки.
Ведучий.
Білокрилі мої,ви лелеки чи,може,
Мені суджені,мабуть,іще з пелюшок
Мого серця вкраїнського дикії рожі,
Що засіяли стільки життя сторінок?
Читець.
Шевченкова мова
Безсмертна…вічна рідна мова,
дзвінкі і чисті голоси.
Так,мова-це душі основа,
мірило честі і краси.
А скільки болю і потали!
Її міняли на іржу,
віками в ланцюгах тримали,
нав’язуючи нам чужу.
У душі сіяли зневіру
в союзі зневажань і пут.
За неї слали до Сибіру
і розпинали гордих тут.
Вона безсмертна!Є і буде,
в її словах є дух весни!
І якщо десь зблудили люди,
то винні вірте не вони…
Вона господарка чудова,
себе в оренду не здає,
допоки є Шевченка мова,
то доти Україна є! (Пісня «До українців»)
Вгору
(Свято до Дня писемності та мови)
Звучить пісня «Україна» (Т.Петриненко)
Ведучий.Мова-душа народу.У сповиточку рідну мову ти почув
від матері,за нею-перші слова ласки промовляв.Ті слова наповнені почуттям,мов квітка нектаром.
Ведуча.Чи помітив ти,що з кожним днем усе життя твоє стає дедалі тісніше пов’язане з мовою?Адже скільки себе пам’ятаєш,ти завжди вмів розмовляти.Приказка «Вік живи-вік учись»поширена і на мову:її пізнання не закінчується ніколи.
Перший читець.
О слово дзвінке,озиваєшся в славі
До нас ти крізь давні століття імглаві!
Кували тебе,мов теркельце срібляне,
І дреговичі,і поляни,й древляни,
На ниві широкій ти колосом зріло-
І все молоділо,і все не старіло.
Прислухайся:вітром на ниві в колосся
Прадавнього слова звучання вплелося.
(Леонід Первомайський «Слово»)
Ведучий.Світ почався зі слова,людина теж починається зі слова,і першим словом,трепетно мовленим чистими устами немовляти,засвідчує продовження свого роду і народу
слово-наш Бог,і жити воно має вічно.
Ведуча.
У драмі людській небагато дій:
Дитинство,юність,молодість і старість,
Роби що хоч,ридай або радій.
Неси свій хрест…
(Ліна Костенко)
Дитинство
Ведучий.Мово наша рідна!Що за сила є в тобі,що така мила і необхідна для нас?Мово наша рідна!Ти живеш тихою молитвою,проказаною бабусею,щоб дитина спала.
Учениця.
Мовонько,моя ти калинова,
Звита із любові і тепла,
Ти-матусі щира колискова
Первоцвітом у серці розцвіла.
Перший читець.
Марія…,мрія…,мамине імя.
Зорею,казкою ти снила тихо,-
Коли в колиску клала немовля,
Вела за руку,берегла від лиха
І вчила перше слово вимовлять.
Другий читець.
Прийняла я дарунок від нені-то мова,
Тому скарбу ніколи не скласти ціни,
Моє серце вона осява барвінкове,
Будьте вдячні матусі,і дочки й сини!
(Любов Забашта)
Рідній мові
О рідна українська мово!
Ти-незгасаючий вулкан.
Твоє чарівне,ніжне слово-
то життєдайний поля лан.
Ти-соловейка тьохкання весною,
а восени-як клекіт журавлів.
Узорчастість снігів зимою
і свіжий вітер серед жнив.
Ти в спеку дощову хмаринка,
у моря чистого прибій.
У смутку чорного годину-
знамення Боже-голос твій.
О тепле українське слово,
чаруєш співом цілий світ.
О рідна моя нене-мово-
рожевий світанковий цвіт.
( Г.Романюк)
Шкільні роки
Ведуча.
Рідна мова в рідній школі!
Що бринить нам чарівніш?
Що нам ближче і миліш!
Ведучий.
В кому думка прагне слова,
Хто в майбутнім хоче жить,
Той всім серцем сповістить:
«В рідній школі-рідна мова!»
Разом
Наше гасло і мета:
Рідна мова в рідній школі!
Сценка «Найкраща вчителька»
-Поглянь,Оксанко,які гарні вчительки! Ось та,в яскравій блузці.Бачиш?
-Та,що з намистом?
-Так.А намисто яке в неї чудове-очей не відвести…А та, поглянь,з розпущеним волоссям.
-Ота,що губи червоні-червоні?
-Так.Це,донечко,вчительки,які будуть тебе вчити.До якої вчительки ти хотіла б?
-Он до тієї,що усміхається…
Юність
Ведучий.Мово наша рідна!Якими різними барвами заясніла ти в юні роки.
Ведуча.
Як путівець між нивами- проста,
Барвиста,наче далеч веселкова,
Такою увійшла до нас в уста
І в долі заясніла наша мова.
(Пісня «Мово рідна,живи в ріднім домі»)
Перший читець.
Як же нам жити на рідній землі,
щоб зникли навіки невігласи злі,
Щоб наша квітуча і щедра земля
Справді для людства раєм була?
За синєє небо,за жовте колосся
боротися треба,щоб краще жилося.
За синєє небо,за жовте колосся
боротися треба,щоб щастя було.
Другий читець.Наша мова-це насамперед багатство кольорів.То якого ж кольору слова?
Вимовляємо слово «мама»-і перед нами постає ніжне,усміхнене обличчя.Це слово таке багате,тепле,як усі кольори разом узяті.
Слово «осінь»-жовте,бо дозрівають у цей час усі груші та яблука в садках.
Слово «пролісок»-біле,мов залишки снігу.Іпахне від нього торішнім листям.
Слово «зозулька»-зелененьке,мов перші ніжні листочки на вербах.
Наша мова-це насамперед багатство кольорів (За Є.Гуцалом)
Зрілість
Ведуча.
Пролетіли роки,ніби білі лелеки
Від того озеречка,від моєї ріки,
І кохання далеко,і юність далеко,
А вони все у небо летять з-під руки.
Ведучий.
Білокрилі мої,ви лелеки чи,може,
Мені суджені,мабуть,іще з пелюшок
Мого серця вкраїнського дикії рожі,
Що засіяли стільки життя сторінок?
Читець.
Шевченкова мова
Безсмертна…вічна рідна мова,
дзвінкі і чисті голоси.
Так,мова-це душі основа,
мірило честі і краси.
А скільки болю і потали!
Її міняли на іржу,
віками в ланцюгах тримали,
нав’язуючи нам чужу.
У душі сіяли зневіру
в союзі зневажань і пут.
За неї слали до Сибіру
і розпинали гордих тут.
Вона безсмертна!Є і буде,
в її словах є дух весни!
І якщо десь зблудили люди,
то винні вірте не вони…
Вона господарка чудова,
себе в оренду не здає,
допоки є Шевченка мова,
то доти Україна є! (Пісня «До українців»)
Вгору
Свято "Наш Пророк - Тарас"
Святково прибраний зал, портрет Шевченка, рушники,
виставка творів Шевченка, ілюстрації, підсвічник на столику.
Мета: донести живе, болюче слово поета до учнів; ввести учнів у чарівний
світ поезії митця, через художнє слово розкрити багатство душі
Тараса Шевченка.
Учитель: Плине час, як стрімкі води Дніпра, минають роки. Але
ніколи не минеться народ і його невгасима любов до
всього найкращого, а саме до одного з геніїв –
Тараса Шевченка.
Нас просто не існує без Шевченка. І сьогодні ми продовжуємо
розмову про нього, про силу Шевченківського слова.
М.Рильський сказав: «Тарас Шевченко приніс в українську
літературу нове слово». І дійсно, сила його слова є
могутньою, глибинною надзвичайно актуальною в наш
час. Ми з певністю можемо стверджувати: йому нема рівних
серед поетів в українській літературі. Отже, зануримось у
глибинний світ поезій Шевченка.
Ведучий: В мою свідомість увійшов Тарас,
Як сам Господь, - людиною святою.
Він викарбувався муками у час,
Щоб ми були на всі віки собою.
Ведуча: Він двигав хрест,
Свою Голгофу мав і мав свого лукавого Пілата…
Для тебе жив і смерть твою поправ,
Щоб ти, Вкраїно, не була розп’ята.
Ведучий: Провіснику волі, великий титане,
Справдились думи пророчі твої!
Прийми ж ти данину любові і шани
Від українців-нащадків твоїх.
(Учні запалюють свічку на столику, в цей час звучить
поезія «Причинна»)
Учень: Року 1814-го,з 26 на 27 лютого старого стилю, темної
ночі, перед світом, в селі Моринці на Звенигородщині, в хаті
Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгарда, блиснув у вікні
єдиний на все село вогник - народилась панові кріпацька душа,
а Україні її великий співець - Тарас Шевченко.
Учень: Минає рік і два роки, і п’ять років…Росте Тарас
Тільки зіп’явсь на ноги, почалося те дитяче
бурлакування. Батьки на панщині, брат десь
пастушить, сестра на городі, а ти, Тарасе, куди хочеш-скрізь
тобі шляхи відкриті…
Учень: Дуже швидко почав схиляти голову до паперу, виливав
свої сльози-думи, роздумував про людський світ. Який то
чудовий світ! І скільки в ньому зла, насилля, хитрощів і
ошуканства.
Сценка «Розрита могила»
Виходять Музи поезій Шевченка.
Муза 1: Ми – Музи поезій Шевченка. Ми поведемо вас у
безмежний, глибинний світ його поезій, помандруємо
їхніми чарівними сторінками.
Муза 2: Кобзарем його ми звемо
Так від роду і до роду
Кожен вірш свій і поему
Він присвячував народу.
Муза 3: Тарасе, ти не одинокий, я Муза твоя,
Є з ким в світі жить:
У твоїй хатині, як в степу безкраїм,
Козацтво гуляє, байрак гомонить.
Пишними рядами
Виступають отамани,
Сотники й гетьмани.
І про Україну розмовляють,
Розказують, - жаль серце проймає.
Муза 4: Терниста доля випала Тарасові
За слово – тіло вмурували в мур,
То ж хай слова живуть не для окраси,
Нехай живуть, мов колос після бур.
Поезія «Наймичка»
Учень: А ось як оцінювали творчість Шевченка та силу його слова
видатні митці. Кларенс Менінг: «Шевченко – це один з
найбільших майстрів світової поезії».
Учень: Мар’ян Якубець сказав: «Шевченко був найбільшим
народним поетом з усіх великих поетів світу».
Учень: Аполон Григор’єв: «В історії світової літератури Шевченко
поставив собі пам’ятник, сильніший від бронзи».
Учень: Альфред Єнсен: «У Шевченка сяє та краса народної поезії,
якої у Пушкіна і в Міцкевича лише іскорки блищать».
Учень: За власним визнанням, Шевченко почав складати вірші в ті
світлі ночі, коли ходив до Літнього саду малювати статуї. Ці
перші поезії започаткували збірку «Кобзар»,яку він видав у
1840 році.
Учень: «Кобзар»,за Франком, це епоха в історії духовного
Розвитку цілого народу українського. «Ся маленька
книжечка, - писав Франко, - відразу відкрила немов новий
світ поезії, вибухнула немов джерело чистої, холодної
води, заясніла невідомою досі в українському письменстві
ясністю, простотою, поетичною грацією вислову».
Учень: Незважаючи на заборону, Шевченко писав вірші і ховав їх
за халявою чобота. Тепер цю книжку називають
«захалявною».
Поет писав:
О думи мої! О славо злая!
За тебе марно я в чужому краю,
Караюсь, мучуся…але не каюсь!
Учень: 9 березня 1861 року Шевченку минало 47 років. Привітати
поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А
10 березня перестало битися серце великого Кобзаря. Тіло
Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій
горі. Так заповідав великий поет.
Інсценізація уривка «Оксана і Тарасик»
Учень: Не забув Тарас і подругу своїх дитячих літ
Оксану Коваленко, що стала жертвою кріпосницького
ладу.
Поезія «Ми вкупочці колись росли».
Учень: Шевченко ніби зібрав воєдино всі страждання
закріпачених жінок і на весь голос розказав про них
цілому світові. Назви його творів: «Наймичка», «Відьма»,
«Сова» та інші – не випадкові. Саме наймичками,
відьмами, совами були жінки в тодішньому суспільстві.
Під мелодію проходять героїні творів Т.Шевченка.
«Причинна»
Така її доля…О Боже мій милий,
За що ж ти караєш її, молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?.. Прости сироту!
Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки:
Одна, як та пташка в далекім краю!
«Катерина»
Подивися, мій голубе, подивись на мене:
Я – Катруся твоя люба.
Ти не пізнав мене, Йване?
- Дура, отвяжися!
Возьмите прочь безумную!
- Кого? Мене взяти?
Мій батечку, мій братику!
Наймичкою тобі стану…
«Наймичка»
- Марку! Подивися,
Подивися ти на мене!
Я не Ганна, не наймичка.
- Прости мене. Я каралась
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку!
Я…я твоя мати.
«Лілея»
За що мене, як росла я,
Люди не любили?
За що мене, як виросла,
Молодую вбили?
За що вони тепер мене
В палатах вітають,
Царівною називають.
Очей не спускають.
( На фоні сумної мелодії )
Учень: В свитині латаній дрижала
Якась людина. На ногах
І на руках повиступала
Од стужі кров; аж струпом стала.
І довгі коси в реп’яхах
О поли бились в ковтунах.
Се не мара.
Моя се мати і сестра.
Моя се відьма, щоб ви знали.
Учень: Про трагічну долю дівчини-покритки написано поему
«Катерина».Героїня гине, не витримавши сорому,
страждань і зради коханого.
Інсценізація з поеми «Катерина».
Катерина: Я покритка Катерина,
Так, як знають люди,
Ти в своїй довічній думі,
У людській тривозі,
Захисти мого Івася
При битій дорозі.
Шевченко (підходить до Катерини):
Катерино, серце моє!
Лишенько з тобою!
Я помщуся гострим словом:
Закличу до бою…
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх твердими руками
І діток поцілує вільними устами.
Гра бандуристів.
( Виходять поет, Доля і Муза )
Доля: Я – Доля Тараса
Ти закохав у себе
Народи і краї,
Тебе назвали батьком
Сучасники твої.
Муза: Ти лагідний і ніжний,
Мов легіт-вітерець,
Ще так ніхто до тебе
Не потрясав сердець.
Поет: Мої супутниці святі!
Оживаю, душею в пісні оживаю,
Надію в серці привітаю
І Бога Богом назову.
Доля: Кобзарю, знаєш
Нелегка епоха - оцей
20-й невгамовний вік.
Поет (до Музи ): О Музо моя,
порадонько святая!
Моя ти доле молодая,
Не кидай мене!
Учень: Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла
втіх, що били із здорового джерела життя.
( Двоє учнів йдуть до портрета Шевченка і несуть синьо-жовтий прапорець, звучить мелодія )
1: Витай між нами, наш Кобзарю,
Між діточками ти витай,
Завзяття свого і відваги,
І мудрості своєї дай.
2: Додай нам сили, щоб могли ми
Сповнити точно заповіт,
Щоб ми підняли нарід рідний
Й прославили на увесь світ.
( Кладуть прапорець перед портретом )
1: Присягаєм наш край рідний над усе любити,
Рідний народ шанувати і для нього жити.
2: Присягаєм рідну віру завжди визнавати,
По-вкраїнськи говорити, молитись, співати.
3: Що нам рідне, то нам буде і красне, і гоже, -
Присягаєм, що так буде! Поможи нам, Боже!
( Звучить пісня «Господи, помилуй нас» )
Ведучий: Спи спокійно, Тарасе! Нащадки твої
Словом шани й любові тебе спом’янули
І народи вкраїнські у вольній сім’ї
Заповітів священних твоїх не забули!
Ведуча: І доки в римах «Заповіту»
Вогонь поезії не згас,
Століттям сонце не згасити,
Бо зветься сонце це – Тарас.
Заключне слово вчителя, подяка учням.
Вгору
Ольга Кобилянська - лінійка
Святкова лінійка, присвячена
150 річниці від дня народження Ольги Кобилянської
«Ольга Кобилянська – втілення ідеалу, краси та духовності»
(Фанфари)
- Увага! Увага! Розпочинаємо святкову лінійку, присвячену 150 річниці від дня народження Ольги Кобилянської (разом)
Слово вчителя
Дорогі діти, шановні колеги та гості! Цього тижня ми відзначаємо 150 річницю від дня народження великої української письменниці Ольги Кобилянської. Із творчістю Ольги Кобилянської в нашу літературу ввійшло те, що, за словами Івана Франка та Лесі Українки, умовно можна назвати симфонічною прозою.
Тож віддаймо сьогодні шану письменниці, розумній жінці, людині з великої літери, яка вивела нашу літературу на європейські шляхи.
Добрий день, Вкраїно,
Гарна й молода!..
Ти садами вкрита,
І цвітуть поля.
Ольго Кобилянська
Ти для нас - усе!
Ми твоя родина
Й шануємо тебе.
(Звучить «Мелодія» Скорика. З глибини сцени виходить дівчина, яка грає роль Ольги Кобилянської.)
Ольга Кобилянська. Ми вступили вже на арену європейського життя , і від нас самих залежить се, чи виберемо собі місце на ній тривале і на будуче. Я думаю і маю глибоке переконання, що наколи кожна одиниця буде щиро над собою працювати і різьбити себе, то ми, яко маса ніколи не згинемо , не зійдемо з тої арени.
- І з верховіть Карпатських гір злинула буковинська орлиця, стала всеукраїнською письменницею. Своїми повістями, оповіданнями, новелами і публіцистичними статтями вона зайняла гідне місце в українській літературі. Кращі її твори перекладено на багато мов, а такі твори, як «У неділю рано зілля копала», «Земля», «Царівна» екранізовані, із великим успіхом ішли в театрах нашої країни та за кордоном. І сьогодні, в день роковин О. Кобилянської хочеться доземно уклонитися пам’яті великої письменниці. Бо дороге, близьке її слово нам, її нащадкам.
- Якою ж була у житті «гірська орлиця»?
- Року 1863, 27 листопада народилася Ольга Юліанівна Кобилянська в містечку Гура-Гумора, що на Південній Буковині. Закінчила чотирикласну школу, а далі займалася самоосвітою, яку переплела з наполегливою працею власних розуму та серця.
Ведучий:
Вона брала в полон своєю появою і своїми речами. В чорне зодягнута і пова¬жна, струнка, невисокого зросту, сильно смагла брюнетка, з живими вели¬кими очима - зчаста і таємно зсувалися на них повіки. Аж чарував ніжний тон у її милій мові та якийсь глибоко затаєний смуток, якась туга. Але ховалося під легку усмішку, що на знак вищості розквітала на її устах...
Над усе здіймала Ольгу Юліанівну краса душі й особлива гармонія духовної зрілості та культури, сила емоції та почуття творчості, яким вона зуміла найти найкращий вислів.
Ведучий:
Її називали гірською орлицею за горде серце, пишною трояндою в саду укра¬їнської літератури - за яскраву метафоричність бачення. Себе ж вона називала скромно і просто - «робітницею свого народу».
Ведучий:
Розповідь про себе письменниця починає з портретів «вічно трудящого бать¬ка» і «святої матері» своєї, котрим вона завдячувала всім тим, чого досягла і ким стала. Батько письменниці був людиною надзвичайно «пильною, охочою до ко¬жної науки, працьовитою й вимогливою, з внутрішнім потягом до краси і світ¬ла». Ці риси успадкувала його дочка.
Ольга Кобилянська:
Коли б не любов батька до рідного слова, до свого народу, до своєї пісні, знання рідної мови, що все-таки панувало в хаті, крім польської, а далі й німецької, з часом зайняло б останнє місце.
Моя мама була глибока тиха мислителька, з небагатьма словами на устах, котрі не сплямувало жодне порочне слово.
Ще дівчинкою, 13-14 років, я почала писати вірші. Чогось мені бракувало, недо-ставало в душі. Чимось була часами надто переповнена, а часами повна туги і сму¬тку... Рівночасно з тим, я бралася за олівець... і починала рисувати... На самоті на мене находив глибокий сум... До того я читала багато.
Самота, душевна самота, противне моїм почуванням окруження - викликува¬ли в мені жадобу кинути те, що мене зворушувало до дна, на папір. Це було щось, що заповняло душу, викликувало в ній спів, відгомін і ущасливлювало...
Ведучий:
Природа справді щедро обдарувала її душу, однак талановитість Ольги була незрозумілою для батька, від якого залежало її подальше майбутнє. Багатодітна сім'я потребувала безперервної опіки Ольги. Скільки разів у щоденниках і лис¬тах Ольги Кобилянської проривається гірка мука отої побутової безвиході.
Ольга Кобилянська:
Замітаю, варю, ґаздую, а по обіді, як не заберуть часу гості, то пишу або чи¬таю... Бувають хвилини, бувають години, коли мені здається, що я божеволію. Я мушу відкласти всяку духовну працю і, мов служниця, варити, тільки варити...
- Ой, заспівай, бандуро,
Ой, розкажи, бандуро,
Хай лине музика з віків,
З колишніх тих років.
(Гра на бандурі)
Ведучий:
Обставини життя нагадували духовну клітку. Душа її залишалася прекрас¬ним птахом, що прагнув польоту. Таким польотом для неї була творчість. Тепер стає зрозумілою особлива увага письменниці до проблем жіноцтва.
І ти, найкраща жінко, героїчная,
Прекрасна Ольго! Духа не вгаси,
Як не вгашала ти ніколи! Стрічная
Тобі любов до нас! Ти воскреси
Нам діяння народу: одвічная
Ти ж наша сило,- славна – бо єси!
Ведучий:
Привіт, уклін низький Вам, пані,
Колись давно, колись в тумані,
На скелях, де живуть орли,
Коли ще тільки розвиднялось
Ви гіацинтною ніваліс
В пустелі білій розцвітали.
Спасибі ж Вам, що в час розлуки,
Ми Богу все ж здіймали руки
І не кляли життя й землі.
Стояла мряка над землею
А ми очима і душею,
Ловили промені у млі.
Ведучий:
Вона - неповторна особистість, що має право вибору, можливість чинити так, як їй підказує серце. Вона - Людина. І людина виростає до Царівни.
Ведучий:
Що таке життя як не сукупність почуттів і душевних переживань? Чим стане життя, якщо його не прикрашатиме любов?
Ведучий:
Природа для Ольги Кобилянської була її другою домівкою, зеленим пала¬цом, прихистком її дум і мрій. І все це: дерева, кущі, квіти, зелений мох, розкішна трава - живе, дихає, має почуття.
Ведучий:
Ольга Кобилянська виявилася однією з перших європейських письменників, яка сказала своє слово на захист природи. Симфонією природи є її новела «Битва». Чеська письменниця Павла Мудра високо оцінила новелу «Битва», назвав¬ши цей твір «перлиною лірики в прозі». Сама ж Кобилянська признавалася, що поезії в прозі, написані нею є краплями її крові, що вона плакала ними.
Ведучий:
Світ Ольги Кобилянської неосяжний. З-під її пера виходить у світ повість «Земля», в якій письменниця на основі реальної трагедії братовбивства поруши¬ла вічну тему влади землі над селянином.
- Багато слів уже сказали,
Багато книг надрукували...
А скільки можуть ще сказати,
Щоб ще гучніше прославляти!
Але чому ж не визнавали,
Чому тоді не цінували,
Коли могла ти ще творить,
Коли могла в цім світі жить?!
Ведучий:
- Самопожертва і самозречення задля народу.
Самоперемога над власними слабостями, власними потребами заради майбутнього, заради великої ідеї… ¬
Таким хотіла бачити Ольга Кобилянська українського інтелігента.
- І якщо апосто¬ли із святого письма зрікаються земних утіх та турбот, щоб проповідувати Слово Боже і Божу Любов, то Апостол Ольги Кобилянської жертвує собою, своєю пра¬цею для просвітлення, піднесення, зростання рідного народу, в ім"я національ¬ної ідеї.
- У цих словах остання заповідь великої гуманістки Ольги Кобилянської, що була і зостається для українського народу апостолом правди і апостолом любові.
- Орлиці гір зелених Буковини
Привіт од пісні й серця, що цвіте,
Й звучить над краєм вільним соколино
Про наших днів майбутнє золоте(разом)
Вгору
150 річниці від дня народження Ольги Кобилянської
«Ольга Кобилянська – втілення ідеалу, краси та духовності»
(Фанфари)
- Увага! Увага! Розпочинаємо святкову лінійку, присвячену 150 річниці від дня народження Ольги Кобилянської (разом)
Слово вчителя
Дорогі діти, шановні колеги та гості! Цього тижня ми відзначаємо 150 річницю від дня народження великої української письменниці Ольги Кобилянської. Із творчістю Ольги Кобилянської в нашу літературу ввійшло те, що, за словами Івана Франка та Лесі Українки, умовно можна назвати симфонічною прозою.
Тож віддаймо сьогодні шану письменниці, розумній жінці, людині з великої літери, яка вивела нашу літературу на європейські шляхи.
Добрий день, Вкраїно,
Гарна й молода!..
Ти садами вкрита,
І цвітуть поля.
Ольго Кобилянська
Ти для нас - усе!
Ми твоя родина
Й шануємо тебе.
(Звучить «Мелодія» Скорика. З глибини сцени виходить дівчина, яка грає роль Ольги Кобилянської.)
Ольга Кобилянська. Ми вступили вже на арену європейського життя , і від нас самих залежить се, чи виберемо собі місце на ній тривале і на будуче. Я думаю і маю глибоке переконання, що наколи кожна одиниця буде щиро над собою працювати і різьбити себе, то ми, яко маса ніколи не згинемо , не зійдемо з тої арени.
- І з верховіть Карпатських гір злинула буковинська орлиця, стала всеукраїнською письменницею. Своїми повістями, оповіданнями, новелами і публіцистичними статтями вона зайняла гідне місце в українській літературі. Кращі її твори перекладено на багато мов, а такі твори, як «У неділю рано зілля копала», «Земля», «Царівна» екранізовані, із великим успіхом ішли в театрах нашої країни та за кордоном. І сьогодні, в день роковин О. Кобилянської хочеться доземно уклонитися пам’яті великої письменниці. Бо дороге, близьке її слово нам, її нащадкам.
- Якою ж була у житті «гірська орлиця»?
- Року 1863, 27 листопада народилася Ольга Юліанівна Кобилянська в містечку Гура-Гумора, що на Південній Буковині. Закінчила чотирикласну школу, а далі займалася самоосвітою, яку переплела з наполегливою працею власних розуму та серця.
Ведучий:
Вона брала в полон своєю появою і своїми речами. В чорне зодягнута і пова¬жна, струнка, невисокого зросту, сильно смагла брюнетка, з живими вели¬кими очима - зчаста і таємно зсувалися на них повіки. Аж чарував ніжний тон у її милій мові та якийсь глибоко затаєний смуток, якась туга. Але ховалося під легку усмішку, що на знак вищості розквітала на її устах...
Над усе здіймала Ольгу Юліанівну краса душі й особлива гармонія духовної зрілості та культури, сила емоції та почуття творчості, яким вона зуміла найти найкращий вислів.
Ведучий:
Її називали гірською орлицею за горде серце, пишною трояндою в саду укра¬їнської літератури - за яскраву метафоричність бачення. Себе ж вона називала скромно і просто - «робітницею свого народу».
Ведучий:
Розповідь про себе письменниця починає з портретів «вічно трудящого бать¬ка» і «святої матері» своєї, котрим вона завдячувала всім тим, чого досягла і ким стала. Батько письменниці був людиною надзвичайно «пильною, охочою до ко¬жної науки, працьовитою й вимогливою, з внутрішнім потягом до краси і світ¬ла». Ці риси успадкувала його дочка.
Ольга Кобилянська:
Коли б не любов батька до рідного слова, до свого народу, до своєї пісні, знання рідної мови, що все-таки панувало в хаті, крім польської, а далі й німецької, з часом зайняло б останнє місце.
Моя мама була глибока тиха мислителька, з небагатьма словами на устах, котрі не сплямувало жодне порочне слово.
Ще дівчинкою, 13-14 років, я почала писати вірші. Чогось мені бракувало, недо-ставало в душі. Чимось була часами надто переповнена, а часами повна туги і сму¬тку... Рівночасно з тим, я бралася за олівець... і починала рисувати... На самоті на мене находив глибокий сум... До того я читала багато.
Самота, душевна самота, противне моїм почуванням окруження - викликува¬ли в мені жадобу кинути те, що мене зворушувало до дна, на папір. Це було щось, що заповняло душу, викликувало в ній спів, відгомін і ущасливлювало...
Ведучий:
Природа справді щедро обдарувала її душу, однак талановитість Ольги була незрозумілою для батька, від якого залежало її подальше майбутнє. Багатодітна сім'я потребувала безперервної опіки Ольги. Скільки разів у щоденниках і лис¬тах Ольги Кобилянської проривається гірка мука отої побутової безвиході.
Ольга Кобилянська:
Замітаю, варю, ґаздую, а по обіді, як не заберуть часу гості, то пишу або чи¬таю... Бувають хвилини, бувають години, коли мені здається, що я божеволію. Я мушу відкласти всяку духовну працю і, мов служниця, варити, тільки варити...
- Ой, заспівай, бандуро,
Ой, розкажи, бандуро,
Хай лине музика з віків,
З колишніх тих років.
(Гра на бандурі)
Ведучий:
Обставини життя нагадували духовну клітку. Душа її залишалася прекрас¬ним птахом, що прагнув польоту. Таким польотом для неї була творчість. Тепер стає зрозумілою особлива увага письменниці до проблем жіноцтва.
І ти, найкраща жінко, героїчная,
Прекрасна Ольго! Духа не вгаси,
Як не вгашала ти ніколи! Стрічная
Тобі любов до нас! Ти воскреси
Нам діяння народу: одвічная
Ти ж наша сило,- славна – бо єси!
Ведучий:
Привіт, уклін низький Вам, пані,
Колись давно, колись в тумані,
На скелях, де живуть орли,
Коли ще тільки розвиднялось
Ви гіацинтною ніваліс
В пустелі білій розцвітали.
Спасибі ж Вам, що в час розлуки,
Ми Богу все ж здіймали руки
І не кляли життя й землі.
Стояла мряка над землею
А ми очима і душею,
Ловили промені у млі.
Ведучий:
Вона - неповторна особистість, що має право вибору, можливість чинити так, як їй підказує серце. Вона - Людина. І людина виростає до Царівни.
Ведучий:
Що таке життя як не сукупність почуттів і душевних переживань? Чим стане життя, якщо його не прикрашатиме любов?
Ведучий:
Природа для Ольги Кобилянської була її другою домівкою, зеленим пала¬цом, прихистком її дум і мрій. І все це: дерева, кущі, квіти, зелений мох, розкішна трава - живе, дихає, має почуття.
Ведучий:
Ольга Кобилянська виявилася однією з перших європейських письменників, яка сказала своє слово на захист природи. Симфонією природи є її новела «Битва». Чеська письменниця Павла Мудра високо оцінила новелу «Битва», назвав¬ши цей твір «перлиною лірики в прозі». Сама ж Кобилянська признавалася, що поезії в прозі, написані нею є краплями її крові, що вона плакала ними.
Ведучий:
Світ Ольги Кобилянської неосяжний. З-під її пера виходить у світ повість «Земля», в якій письменниця на основі реальної трагедії братовбивства поруши¬ла вічну тему влади землі над селянином.
- Багато слів уже сказали,
Багато книг надрукували...
А скільки можуть ще сказати,
Щоб ще гучніше прославляти!
Але чому ж не визнавали,
Чому тоді не цінували,
Коли могла ти ще творить,
Коли могла в цім світі жить?!
Ведучий:
- Самопожертва і самозречення задля народу.
Самоперемога над власними слабостями, власними потребами заради майбутнього, заради великої ідеї… ¬
Таким хотіла бачити Ольга Кобилянська українського інтелігента.
- І якщо апосто¬ли із святого письма зрікаються земних утіх та турбот, щоб проповідувати Слово Боже і Божу Любов, то Апостол Ольги Кобилянської жертвує собою, своєю пра¬цею для просвітлення, піднесення, зростання рідного народу, в ім"я національ¬ної ідеї.
- У цих словах остання заповідь великої гуманістки Ольги Кобилянської, що була і зостається для українського народу апостолом правди і апостолом любові.
- Орлиці гір зелених Буковини
Привіт од пісні й серця, що цвіте,
Й звучить над краєм вільним соколино
Про наших днів майбутнє золоте(разом)
Вгору
Виховний захід. Доброта. 2014 р.
ВИХОВНИЙ ЗАХІД
НА РАЙОННЕ МЕТОДИЧНЕ ОБ’ЄДНАННЯ
КЛАСНИХ КЕРІВНИКІВ
«ЖИТТЯ НЕ ВІЧНЕ – ВІЧНІ ЦІННОСТІ ЛЮДСЬКІ»
Підготувала:
Собко Валентина Іванівна,
вчитель української мови та літератури
27 лютого 2014р.
Мета. Формувати моральні основи особистості, сприяти вихованню доброї, чуйної, милосердної людини, розвивати культуру мовлення, спілкування і поведінки учнів, виховувати потребу в самовдосконаленні та самовихованні.
Обладнання: 1)Плакати на тему (надруковані) :
1.Жити щасливо – мати повагу людей, здоров`я, любов, друзів.
2. «Поведінка – це дзеркало, в якому кожен показує своє обличчя». (Ян Комичек )
3. Для того, щоб життя у родині було щасливе, щоб дружно працювалося у гурті, люди повинні бути уважними і ввічливими одне до одного.
2) пелюстки квітки – добро, милосердя, ввічливість,вихованість, тактовність, толерантність.
Пісні «Людина починається з добра»
(Звучить музика Франца Шуберта «Аве Марія»)
Учитель. Добро і Зло - це зовсім не сусіди.
Живуть вони на двох материках.
На першому, де Зло, там завжди біди,
Там де Добро - приносить щастя птах...
Ми не випадково розпочинаємо наш виховний захід з цих рядків. З античних часів людство у своєму житті користується правилом Протагора: «Людина – міра всіх речей», а цінність людського життя – це найвища суспільна цінність. Саме тому сьогодні відбудеться розмова про найцінніше, вічний людський скарб – милосердя, добро та вихованість.
(Хлопці-містери) Звучить мелодія
- Сер, а чи знаєте ви, що таке етикет?
- Сер, етикет – це гарні манери, уміння поводитися в суспільстві. Колись правил етикету дотримувались дуже суворо. Наприклад, за часів Петра І дівчині шляхетного походження не годилось вступати в розмову з незнайомцем, а коли вона була все-таки змушена говорити, то мала відповідати якомога коротше тобто «так» чи «ні».
- Сер, а як виник звичай, заходячи до приміщення, знімати капелюха?
- Цей звичай виник за часів Середньовіччя, і його започаткували лицарі. Входячи в дім, лицар знімав шолом, даючи цим жестом зрозуміти господарю: «Я довіряю тобі». Нині знімаючи капелюха, гість показує господарям, що ставиться із повагою до них і їхньої оселі.
- Цікаво, а як же виник звичай, вітаючись, знімати рукавички?
- Цей звичай також започаткували лицарі. Вітаючись одне з одним, вони знімали рукавичку з правої руки. У такий спосіб вони показували, що не мають наміру застосовувати зброю і ставляться до співрозмовника доброзичливо.)
-Я думаю, що милосердя все ж таки важливіше.
- Так, звичайно, адже милосердя — це щиросердність, співчуття, готовність робити добро всякому. Людям милосердним притаманне спів¬чуття стосовно сироти, інваліда, тяжкохворої людини, людини похилого віку, людини, яка потрапила в біду. Милосердя — одна з найголовніших чеснот, що роз¬глядається як Божа благодать.
Подвиг Івася (інсценізація)
Автор. У автобус на зупинці
Увійшла бабуся.
Івасик швидко підхопився,
Приязно всміхнувся:
- Я постою, не біда...
Сядьте!
Автор. Сам навколо поглядає,
Чи не скажуть часом:
Молодчина наш Івась,
Він культурний, чемний...
Наш Івась у перший клас
Ходить недаремно!
Та ніхто його чомусь
Похвалити не хоче.
І тоді він до бабусі
Нахиливсь й шепоче:
- Ну, здається, вже у вас
Відпочили ніжки?
Встаньте, сходити вам час...
Я посиджу трішки!
По одному учню по черзі піднімаються на сцену з різних боків зі словами
Учень. Любити ближнього — як складно і як просто.
Не з примусу, не з шани чи за щось.
Прийти до нього в дім хорошим, добрим гостем
І запитати: «Як тобі жилось?»
Учениця. І просто усміхнутись. Просто дати руку.
Не треба жертви — крихітку тепла. Любити ближнього — ділити разом муку,Яка у серці раптом проросла.
Учень. Любити ближнього — сказать йому про Бога,Що Він один — любов понад усе,Що наші всі проблеми, весь тягар, тривоги,Він на Собі з любов’ю понесе.
Ти добро лиш твори повсюди,
Хай тепло твої повнить груди.
Ти посій і доглянь пшеницю,
Ти вкопай і почисть криницю,
Волю дай. Погодуй пташину,
Приласкай і навчи дитину,
Бо людина у цьому світі
Разом. Лиш добро повинна творити.
-У незліченному нашому багатстві
Слова дорогоцінні є: Батьківщина,Вірність,Братерство. А є ще: Совість, Честь і Доброта
-В країні Зла чорніє день і нічка,
Росте там сад, мов хащі в бур'янах,
Тече у нім зловісна чорна річка,
Що не насниться в найстрашніших снах...
- Там де Добро панує - там усюди
Буяє цвіт, дерева у плодах,
І в мирі там живуть скрізь добрі люди,
Не знають, що це "горе", "зло" і "страх"...
-Сміється на весь світ Добра країна,
І плаче на весь світ країна Зла.
Завжди Добро хай обира людина,
Щоби у щасті й радості жила!..
- Життя людини неповторне і незвичайне, радісне і сумне, повне переживань. Людей – мільйони, усі вони неповторні й несхожі. Вони, як зірки на небі, що горять незвичайним світлом. Їхнє життя гірке, як полин, і солодке, як мед. Життя кожного – це дорога, якою тільки йому призначено пройти. І якою буде ця дорога залежит від нас з вами. Але необхідно розуміти:
(Діти по черзі піднімають написи)
Для чого живу?
Як іншим поруч зі мною?
З чого почати?
Найважливіше - думати про інших. (тихо грає повільна мелодія)
Перший учень. Для краси народжується квітка,
Для родин народжується рід,
Для польоту – лебідь і лебідка,
А людина – для добра і щасливих днів.
+Відеоролик про матерів (на фоні відеоролика учні піднімаються на сцену і кажуть слова)
-Скільки б не судилося страждати,
Все одно благословлю завжди
День, коли мене родила мати
Для життя, для щастя, для біди.
-День, коли мої маленькі губи
Вперше груди мамині знайшли,
День, що мене вперше приголубив
Ласкою проміння із імли.
-Як мені даровано багато,
Скільки в мене щастя є.
На землі сміятись і страждати,
Жити і любить поміж людьми!
- Милосердя, доброта… Цілком природним вважається допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба, дати притулок бездомному, захистити старість і немічність, порятувати хворого чи каліку, заступитися за беззахисного і скривдженого.
- Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердність, уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину, розрадити в горі й біді – є в характері нашого народу.
- Саме таким був безкорисний порив мільйонів людей, які прийшли на допомогу під час аварії на ЧАЕС, під час повені на Закарпатті, під час збору коштів на лікування важкохворих дітей.
Не говори про доброту,
Коли ти нею сам не сяєш,
Коли на радощах витаєш,
Забувши про чужу біду. (Закінчується відеоролик)
Пісня «Про Україну»
Відеоролик про пристарілі будинки
-Материнська любов - найсвятіша. Та, на жаль, не всі і не завжди ми уміємо її оцінити. Як рідко ми задумуємося над тим, що необачно зронене слово залишає рубець у душі найріднішої людини, вибілює її коси та розсипає зморшки на чолі.
- Добре, коли до своєї життєвої зими звив тепле родинне гніздечко, коли довкола променяться рідні усмішки, дзвенить дитячий сміх. А як цього немає, то де в кращому разі живуть такі старі й немічні люди?
-Будинок пристарілих, сумне пристановище на схилі літ. Хоч і там непогано. Тут не бачиш людей у рваному одязі, тут готують досить пристойну їжу, показують кінофільми.
Сценка
Старший син. Усе гаразд, мамо, документи в будинок пристарілих оформлені. Там вам буде добре... Спокій, тиша, обслуговування... І ми не набридатимемо. Звісно, інколи будемо заглядати.
Мати. Сама тепер, назавжди сама... Ідуть геть найрідніші, без котрих життя не матиме сенсу, стане байдужим настільки, що втратить ціну.
Молодший син. Навіщо ви так, мамо? Ми ж не куди-небудь, а в будинок пристарілих. Там вам буде краще, ніж з нами... (Мати схиляє голову на плече, звучить сумна мелодія)
Автор. Людина чуйна й пса не вижене із двору, Коли проживає десяток-другий літ, Охороняючи його садок й комору. Притулок дасть, поїсти дасть, як слід. А зла — і рідну матір виряджає, Коли нема вже користі від неї.
Зате на людях розточа єлею:
Він - рідний син.
Вона ж чомусь — чужа.
Відеоролик «Про жебраків, пристарілих»)
-Сім'я для дитини — не тільки перше гніздо, а й школа життя, і тому немає для неї більшого горя, ніж сирітство. На Україні проживає майже 2 мільйони одиноких людей. Така вже їхня доля - залишитися у чотирьох стінах сам на сам із своїми проблемами, хворобами. Знали б ви, як вони чекають, щоб хто-небудь з нас завітав до них.
- Стара бабця гірко нарікає на свою долю: «Маю дітей та онуків, а вони відцуралися від мене, кричать, ненавидять, обзивають». І таких прикладів -безліч. Постає запитання: що це? Невихованість? Дефіцит совісті? А, може, ми думаємо, що старість обмине нас?
-Ні! Старість - уперта бестія, що покриває зморшками обличчя і руки, чіпляє на плечі горб і дає кожному костур. Старість більше ніж потребує уваги, любові, турботи та ласки. Але часто так і залишається без цього. Когось вона змушує жебракувати, когось рятуватися від голоду і холоду... Щодня бачимо сумні очі тих, кого в одне ціле об'єднало слово «старість», бачимо безнадію, розпач. І з самого серця виринають слова: «Молодосте, зазирни у вічі старості»...
Учень.
Живе одинока людина,
Чому ж ми проходимо мимо?
Живе одинока людина,
Ніким у житті не любима.
Учениця.
І серце у неї відкрите
Для ласки людської й привіту,
Печальним льодком оповите.
Віддалене горем від світу.
Учень.
Чому ж ми не прийдемо в хату,
її не покличем з собою?
Бо буде одна вікувати
Людина з своєю журбою.
Учениця.
Нам легше, бо ми не самотні. Ходімо ж до неї в світлицю, І серце людини з безодні Полине над нами, як птиця.
-У нашому селі також живуть одинокі старенькі, яким потрібна наша підтримка і допомога.
Дивлячись на нас, молодих, вони радіють, а водночас і сумують. Радіють з того, що ми - їхнє продовження, а сумують, напевне, через те, що ми часто забуваємо про них, обминаємо їх.Вони не просять у нас чогось незвичайного, вони хочуть тільки нашої уваги, а інколи допомоги.
-Найвища наука життя - мудрість. А найвища мудрість - бути добрим. Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердечність, уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину, розрадити в горі й біді - це завжди було в характері нашого українського народу.
- У наших традиціях споконвіку зберігалася звичка наділити прохаючого, прихилити подорожнього, надати допомогу немічному, порятувати хворого чи каліку, заступитися за беззахисного і скривдженого. Але що потрібно зробити для того, щоб ці згадані добрі звички і традиції, оте всенародне милосердя, що здавна було властиве нашому народові, зберегти на віки? Напевне, треба менше говорити про добро, а просто проявляти милосердя до тих, хто бажає підтримки.
-Зараз такий розбурханий світ. Наша країна знаходиться в економічній і соціальній кризі. Багато людей сьогодні живуть у злиднях, багато мешкають у напіврозвалених хатинках або й взагалі не мають даху над головою. Деякі жебракують і раді хоч черствому кусочкові хліба.
Учень. Простягає руку, молиться
Чи я українець?
Чи я окраянець?
З якого я краю
І чий я окраєць?
Якої хлібини
Я крихта солона?
Яка мене мати
На світ народила,
Без роду, без імені
В люди пустила?
Лежав і мовчав
Я під небом високим.
І в небі відлунням
Пішли її кроки.
Світи оніміли
У мить без надії,
Матусю!
Шевченкові плачуть Марії,
Всі покритки, наймички
Горді синами.
(Вірш «Життя і ми»).
А час біжить. Куди? Ніхто не знає.
Чому про це не думаємо ми ?
Й життя кудись швиденько пропливає,
А нам здається, що даремно прожили.
Не можем свою долю ми змінити,
Але під силу нам покращити життя,
Ми можемо навчитися любити
І не тримати в собі ніжні почуття.
-Не зобидь ні старця, ні дитину, поділись останнім сухарем, Тільки раз ми на землі живемо, у могилу не бери провину. Зло нічого не дає крім зла, вмій прощати, як прощає мати, За добро добром спіши воздати - мудрість завше доброю була. Витри піт солоний із чола і трудись, забувши про утому, Бо людина ціниться по тому, чи вона зробила що могла. Скільки сил у неї вистачало, щоб на світі більше щастя стало (М. Луків).
-Даруймо для людей погожі дні,
Щоб щедрим садом вік світився небокрай,
Щоб беріз пісні лунали до нестями,
І повнився добром наш дім і рідний край.
Учениця. Любіть ви інших, як самі себе,І ворогам не мисліть злого.Чого не хочете для себе,То не бажайте ні для кого.Уся наука в цих словах,Святої правди тут скрижалі,А правди другої нема.Одну її я тільки знаю.
Учень. Не буде їй повік кінця.
Вона не вмре і не загине,
Бо наш Творець з любов’ю дав.
Її для кожної людини.
(Дзвонять дзвони)
-У кожному селі та місті біля церков є дзвони, які щонеділі й свята кличуть людей на службу Божу. Але з давніх-давен, окрім богослужіння, дзвони використовувались як набат для сповіщення про якесь лихо, біль, били на сполох під час пожежі чи ворожого нашестя.
А сьогодні дзвони б'ють на сполох, закликаючи нас до милосердя, доброти. Бо тільки доброта і милосердя роблять нас справжніми людьми. Хай наше серце завжди відгукується на них і відкривається для добра.
Учень. Помолимось за тих, хто у розлуці помруть відірвані від рідних хат, Помолимось за тих, хто у розпуці вночі без мами плачуть і не сплять.
Учениця. Помолимось за тих, кого лишили мами, помолимось за одиноких і сиріт. Над ними, Господи, в небесній тверді відкрий свої долоні милосердні.
Учениця піднімається на сцену із запаленою свічкою
-Що найціннішого є у житті,
І найдорожчого за все на світі,
То – доброта, запам’ятайте діти,
І хай вона крокує по землі.
-Цінніша перлів, золота і слави,
Вона єдина зігріває нас,
Така одвічна, мудра , нелукава,
Пригорне кожне серце повсякчас. -А ми сьогодні, поєднавши руки,
Запалюємо свічку доброти,
Її вогонь освітлює стежину
Й допомагає впевнено іти.
-Любіть життя, несіть в долонях світло,
І відкривайте душі для добра,
І буде янгол щиро Ваш радіти,
І доторкнеться вашого плеча.
Вгору
Інтелектуальна гра «Щасливий випадок» (за творчістю Т.Шевченка)
Проведенню заходу передує значна попередня робота – знайомство з творами Т. Г. Шевченка.
Обладнання: портрет Т. Шевченка, вишитий рушник, назви
команд, таблиця «Дати, події», «заморочки», літери.
Слово вчителя. Життя людей на Землі іноді порівнюють із зірками: народжуються і вмирають люди, з’являються і гаснуть зорі на небі. І в кожної людини в житті настає час успіху, коли про неї дізнаються інші, разом з нею радіють.
Зараз відбудеться інтелектуальна гра «Щасливий випадок», до якої ми всі готувались. Переможців визначатиме журі – вчителі, батьки.
Сьогодні я поведу вас сторінками творів Великого Кобзаря України – Т. Г. Шевченка. Адже щовесни березнева вкраїнська земля зустрічає на веслах Шевченківську пісню.
Отже, всі готові? Розпочинаємо нашу гру.
І раунд
«Представлення»
(захист назв команд – «Кобзарі» та «Гайдамаки»)
ІІ раунд
«Розминка»
(по 10 запитань кожній команді, кожне з яких - 1 бал)
1. Де і коли народився Т.Шевченко?
2. Яким псевдонімом підписував свої твори Т.Шевченко?
3. Яким твором відкривався перший «Кобзар» 1840р.?
4. Які драматичні твори Т.Шевченка дійшли до нас?
5. Хто був літературною донькою Шевченка?
6. Автором якого підручника був Т.Шевченко?
7. Назвіть поему-перший твір Шевченка, написану після заслання,
що розпочинається присвятою М. Щепкіну.
8. Що писав Т.Шевченко з 12 червня 1857р. по 13 липня 1858р.?
9.Хто були перші лауреати літературної Шевченківської премії і коли?
10.Чиї це слова: «Тарас буде неабияким чоловіком: з нього буде
або щось дуже добре, або велике ледащо»?
1. Назвати всіх братів і сестер Т.Шевченка.
2. Коли і у кого вперше навчився грамоти Шевченко?
3. Яким твором відкривається сучасний «Кобзар»?
4. Які балади написані Т.Шевченком у ранній період творчості?
5. Кому присвячено поему «Катерина»?
6. У якій поезії автор зображує ідилічну картину прийдешнього?
7. У яких поемах Шевченко звертається до образу жінки-матері?
8. В якому році від Різдва Христового автор «пас ягнята за селом»?
9. Назвіть буковинських митців, лауреатів премії імені
Тараса Шевченка.
10. Чиї це слова: «Він був сином мужика, а став велетнем у царстві
людської культури»?
ІІІ раунд
«Заморочки з діжки»
(Ведучий пропонує членам команд по черзі виймати фішки, номер яких відповідає номеру питання. За кожну правильну
відповідь-3 бали)
Питання:
1. Кожне ім’я має своє значення. Наприклад: Микола-переможець,
Петро-камінь. Здогадайтесь, що означає ім’я Тарас у перекладі з
грецької.
2. Згідно слів Т. Шевченка, той, хто бачив цю людину хоча б
здалеку, той бачив пекло. Про кого з рідні міг так писати поет?
3. У першому рядку цього вірша поет називає вченого, що відкрив
закон, згідно з яким можна визначити об’єм неправильного тіла,
та вченого, що заявив: «А все-таки вона крутиться!». Хто ж
згадується в цьому вірші?
4. За висловом Брюллова, це була «найбільша свиня в
торжковських туфлях», але завдяки Т.Шевченку ця «свиня»
ввійшла в нашу історію. Назвіть прізвище цієї людини.
5. Доведіть, що фінансисти вважають Т.Шевченка одним з
найдорожчих символів України.
6. Чому прізвище Шевченко буде досить часто повторюватися в
Україні та в інших країнах?
ІV раунд
«Дати, події»
№
Подія
Дата
1.
Дата (рік) написання «Заповіту»
2.
Дата викупу з кріпацтва
3.
Роки заслання Т.Шевченка
V раунд
«З якого твору рядки?»
Гомоніла Україна,
Довго гомоніла,
Довго, довго кров степами
Текла-червоніла.
( «Гайдамаки» )
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
( «Причинна» )
По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
( «Тополя» )
У лиху годину
Якось недавно довелось
Мені заїхать в Україну
У те найкращеє село.
( «І виріс я на чужині» )
Поховайте та вставайте
Кайдани порвіте…
( «Заповіт» )
Тяжко-важко в світі жити
Сироті без роду,
Нема куди прихилиться, -
Хоч з гори та в воду!
( «Думка»)
VI раунд
«Конкурс капітанів»
(У конвертах знаходяться літери Г,П,К,С,Т,М. Капітан, витягнувши конверт з певною літерою, за 5 хвилин повинен написати якнайбільше поезій Т.Шевченка на цю літеру)
VII раунд
«Ти - мені, я - тобі»
(Команди ставлять запитання одна одній)
1. Продовжте слова підполковника Маєвського про рядового
Шевченка: «Щедро тебе, Тарасе Григоровичу, обдарував Бог: і
поет ти, і живописець, і скульптор, та ще, як виявилось, і…».
Ким ще був Т.Шевченко?
2.На похороні Т.Шевченка у Петербурзі промови звучали трьома мовами. Назвіть їх.
3. «Прилучилась з чумаченьком
У степу біда.
Заболіла головонька,
Заболів живіт.
Упав чумак коло воза,
Упав та й лежить»
На яку хворобу захворів чумак?
4. Скількома мовами народів світу перекладені твори Шевченка?
Назвіть хоча б 5 із них.
Підведення підсумків гри,
слово вчителя, подяка командам.
Вгору
Дуже цікаві сценарії. Для своєї виховної справи я використала деякі елементи зі сценарію про людські цінності. Дякую!
ВідповістиВидалитиРада, що мої напрацювання є для Вас корисними!
ВідповістиВидалитиВиховна робота в діяльності вчителя відіграє велику роль. Ваші напрацювання є доказом того, що у школі проводяться тижні української мови та літератури, свята , лінійки, метою яких є виховання свідомого громадянина України, носія культури, мови, традицій і звичаїв нашого народу.
ВідповістиВидалитиПід час проведення позакласних заходів я завжди прагну виховати соціально-зрілу, творчу особистість - громадянина України.
ВідповістиВидалитиПрочитав матеріали, все дуже потрібне для роботи вчителя та класного керівника.
ВідповістиВидалити